Історія Старосільської школи

Перша згадка про існування уже діючої народної школи у Старому Селі Бібрецького повіту датується 21 травня 1873 р. в документах окружної шкільної ради. Розпорядженням від 6 травня 1874 р. щодо реорганізації школи в Старому Селі сільській школі було надано статус бюджетної. Сільська громада мала утримувати школу. До її обов’язків входило: тримати в доброму стані шкільний будинок і кімнати для вчителя, дбати про внутрішнє устаткування школи згідно вимог, надавати потрібне опалення школі (при чому постачати паливо в такій кількості, щоб на кожні 6 саженів (12 метрів) шкільної площі припадало 4/5 куба мірки букового дерева, або відповідна кількість дерева дрібного, або кам’яного вугілля, або околотків соломи; дбати про освітлення і обслуговування школи згідно з постановами місцевої шкільної ради та вищого шкільного управління. На кожних 100 злотих місцева управа повинна виділяти 85%, а громада села – 15%. Шкільні прилади зобов’язувалася постачати школі центральна комісія окружної шкільної ради з окружного шкільного фонду, з якого понад те повинні були виплачувати вчителеві 10 злотих щорічно на крейду, папір і чорнило. Право презентувати (дати подання) вчителя мала місцева шкільна рада.

В шематизмах Королівства Галіції і Лодомерії від 1881 р. підтверджується діюча однокласна школа в Старому Селі і повідомляється, що штатним (бюджетним) учителем в ній працює Павло Донішевський. В якому саме приміщенні перебувала школа – невідомо.

Попередніми дослідниками історії села було знайдено дані про те, що приблизно в 1885 році дяк Бжаздовський вів навчання в школі і отримував від громади 20 золотих ринських, 7 мірок зерна, дрова на зиму. В нього навчалося 12 хлопців та 10 дівчат. При тому основним завданням дяка було навчити дітей читати, писати та рахувати. Навчання велося німецькою мовою.

В червні 1892р. місцева шкільна рада постановила реорганізувати штатну школу в Старому Селі на двокласну з одним старшим і одним молодшим учителем з 1 вересня 1892р. Разом з тим змінювалася платня для вчителів і з 1 вересня 1892 р. обидва вчителі повинні були отримувати зарплату в розмірі 300 злотих на рік, крім цього одержали безкоштовне проживання і 50 злотих, як додаток за класне керівництво. Відтак нестача місцевого шкільного фонду для зарплати вчителя повинна була покриватися з обласного. Приблизно в той час розпочали будівництво школи, яке завершили в 1895 р. Це було одноповерхове приміщення, в якому обладнали дві класні кімнати й одну велику, яка служила залом (Збереглася фотографія цього будинку). Одночасно йшло будівництво двоповерхового будинку, в якому мала розміститися ґміна (урядова влада), поліція і буфет. Будинок був цегляний, покритий ґонтами (дерев’яними дощечками). На другому поверсі розтшували кабінет начальника поліції, заґратований металевою решіткою. Поряд з цим кабінетом був постерунок. Тут же, на другому поверсі, знаходилась сільська урядова управа – ґміна. На першому поверсі буфет і частина приміщення згодом винаймалася місцевою шкільною радою під класні кімнати.

Подібне рішення було прийняте в січні 1895 р. окружною шкільною радою щодо двокласної школи в Старому Селі. Цитуємо: «Покриття коштів на утримання школи є обов’язком сільської громади:

    1. на влаштування шкільного будинку, кімнат для вчителя, на купівлю ділянок для шкільного саду, поля і спортивного майданчику;
    2. для найму шкільного будинку, кімнат для вчителя і необхідних ґрунтів;
    3. для опалення, освітлення та інших потреб школи.
    4. Недобір фінансів буде покривати обласний шкільний фонд.»

Цікавим є документ 1897 р. – лист старости (війта) Старого Села і директора Бібрецької шкільної ради до крайової шкільної ради, де вони просять про можливість розширення школи за рахунок податків від власника місцевої броварні Йозефа Спенаделя. Лист звітує, що вже протягом декількох років є зорганізована двокласна школа, однак планується її розширення до трьох класів.

Лист – звернення до обласної шкільної ради щодо затвердження вимоги сільської громади зобов’язати Спенаделя сплатити податок для розширення школи і визнати його апеляцію про відміну податку неправомірною. Як бачимо, закони суспільного життя були жорсткі. Заробляєш великі гроші – ділись з громадою села, роби благочинний внесок.
Ця історія цікава ще й тими подіями, що відбувалися поза стінами школи. Отже, звернення до шкільної ради з проханням примусового стягнення податку зі Спенаделя на розширення школи викликане швидше всього тяжбою фінансової прокуратури зі спадкоємцями графа Альфреда Потоцького, власника маєтків у Старому Селі, що була зафіксована ще в листопаді 1892 р, згодом у грудні 1896р і тягнулася аж до 1906р.

Справа в тому, що сімейство Потоцьких було на межі банкрутства, податки не поступали в місцеву казну. Відповідно місцева громада не мала коштів на розширення школи.
Тяжба була почата від імені місцевого шкільного фонду з вимогою зобов’язати спадкоємців графа Потоцького повернути належне народній школі в Старому Селі. У відозві до центральної комісії крайової шкільної ради у Львові від 26 грудня 1906 р. нагадується про рішення суду і про невиконання його постанов спадкоємцем графа – Романом Потоцьким, тому позивач від імені шкільної ради просить, щоб були дотримані постанови суду.

Щоправда, в документах Львівської архієпархії за 1906 рік зазначається наявність двокласної школи з руською мовою навчання і трьохкласної школи в Старому Селі із польською мовою навчання, в якій навчалося 80 дітей.

В освітянських шематизмах 1911 року фіксується наявність у Старому Селі чотирикласної школи, в якій вчителями працюють Снопек Марія, Еренфельд Гелена, Флорчакувна Михаліна як штатні працівники, Снопкова Марія в якості позаштатного працівника, а вчителями Слова Божого виступають римо-католицькі священики Ожга Ян і Яримович Ян.
З 1921 року після ризького мирного договору західноукраїнські землі попадають під владу Польщі. Ситуація мало міняється. Як і в період володарювання Австро-Угорщини, так і тепер все суспільно-політичне життя українців підпорядковане польським законам і римо-католицькій церкві.

В описі шкіл публічних і приватних по Львівському шкільному округу від 1926 року підтверджується наявність чотирикласної школи в Старому Селі, яка знаходиться у двох приміщеннях, що являються сільською власністю, земельна ділянка школи налічує два морги (трошки більше гектара), вчителі володіють земельною ділянкою в два ари, мова навчання – польська: вчителі володіють польською і руською (українською), всі мають спеціальну освіту і здали кваліфікаційний екзамен.Учителі за національністю – поляки; за віросповіданням – римо-католики, деякі одружені, всього їх п’ять: Снопек Мар’ян і Снопкова Емілія, Кочанський Йозеф, Кнапувна Гелена, Купалувна Франсішка.

Документи духовенства львівської архієпархії 1935-1936 років , які ведуться уже українською мовою, свідчать про наявність шестикласної польської школи, в якій навчається 58 дітей, “дім мурований, стодола дерев’яна – все нове”. Цікаво, яку будівлю мали на увазі?

А от документи 1939 року – це вже справжня епопея. Шкільний інспектор Львівського шкільного округу Р. Янішевський доповідає, що ще в 1935 році були виконані формальності, пов’язані з будівництвом нової семилітньої школи в Старому Селі.

Ось фрагмент його доповіді: “Як доводить звернення сільського управління, справа побудови школи в Старому Селі є дуже нагальна, у чому я особисто переконався 27 січня 1939 року, оскільки весною 1939 року в селі почнуться меліораційні роботи та роботи по ліквідації міжсмужжя (з’єднання земельних ділянок), відтак, громада буде зайнята цими роботами, а сільське управління на той час не дасть жодних грошей на побудову школи. Одночасно, хочу додати, що я перевірив на місці можливість збільшення земельної ділянки до необхідної, згідно норм. Результати мого дослідження були негативні, тобто я не знайшов жодної можливості в найближчі роки збільшити земельну ділянку за рахунок купівлі чи оренди сусідніх ділянок. Ця проблема може бути вирішена через два або три роки за допомогою ліквідації міжсмужжя (з’єднання земельних ділянок). Я вважаю, що єдиним розв’язанням цієї проблеми є затвердження території даної земельної ділянки з додатком, що на майбутнє вона буде розширена до необхідної”.

Потрібно розглядати історичний розвиток Львівщини того часу – земля була приватною власністю і “вільної” ділянки просто не було в наявності.

В квітні 1939 року інспектор Янішевський інформує управління шкільного округу у Львові про те, що побудова школи в Старому Селі ще не розпочалася, але йде робота по підготовці будівельних матеріалів: придбано пісок, вапно і цеглу. Справа зрушилася з місця . Вже 3 червня 1939 року в управління шкільного округу було відправлено для затвердження плану побудови школи цілу низку документів: про земельне володіння, план розташування ґрунту, протокол перевірки ґрунту, кошторис будови і обґрунтування доцільності розпочати будівництво.

Побудову школи в Старому Селі передбачалося провести на місці попередньої школи, для цього було віддано 62 ари ґрунту, однак ця земельна ділянка передбачала подальше збільшення згідно норм; шкільний будинок повинен був мати 8 класів, шкільну канцелярію (вчительську), кабінет директора, гардероб, а також чотири помешкання для вчителів.
Доцільність будівництва школи обґрунтовувалася тим, що уже в 1938-1939 навчального року школу відвідувало 349 дітей (із 355 записаних) і кількість дітей шкільного віку повинна була збільшуватися відповідно:

  • 1939-1940 навчальний рік – 360 дітей,
  • 1940-1941 навчальний рік – 382 дитини,
  • 1941-1942 навчальний рік – 400 дітей.

Вслід за цим листом в управління було надіслано з волосної управи Старого Села Бібрецького повіту фінансовий план побудови семикласної школи за підписом війта Стефана Шльонзака, в якому зафіксовано, що згідно складеного кошторису побудови школи винесе 61000 злотих. Гарантується здача школи в 1939 році під дах, а протягом 1940-1941 років закінчення робіт. На ці роботи громада Старого Села виділила 8000 злотих готівкою, закупила 100000 цегли, 26 стосів каміння, 21 тонну вапна й оплатила архітектурні плани. Також громада зібралася продати 2 ¼ моргу пасовища для шкільної земельної ділянки і 10 моргів поля, з чого отримати ще 33000 злотих.

Цікаво спостерігати інтенсивність роботи чиновників різного рівня того часу. В кінці січня 1939 року обґрунтовано необхідність побудови школи, в квітні завезено перші будівельні матеріали, а на початку червня уже виділено і зібрано громадою села величезні на той час кошти.

Але сталося не так, як гадалося.

В серпні 1939 року за пактом Молотова – Рібентропа між Радянським Союзом і Німеччиною західноукраїнські землі відходять до СРСР і починається перший етап “радянізації”.
Першого вересня 1939 року починається Друга світова війна. Робота школи в роки війни не відзначена в документах, відомо тільки, що навчання продовжувалося надірвано, з перервами. Але це вже була семирічна школа з українською мовою навчання.

З 1941 по 1944 роки навчання не велося. Після звільнення України від німецько-фашистських загарбників у 1944 р. за розпорядженням нової, радянської влади було відновлено роботу семирічної школи.

Директором школи в той час був Бегота Василь Іванович, який тільки недавно був звільнений із табору Береза-Картузька, де перебував за свої націоналістичні переконання та ще й за те, що напередодні вчився в греко-католицькій семінарії. Звільнили, очевидно, від нестатку освічених кадрів і направили в школу.

Разом із ним у школі в сорокові роки почала працювати вчителькою початкових класів його дружина Ольга Миколаївна, рідна сестра Катерини Миколаївни Гули (Лабіш) та його сестра Бегота Стефанія. Працювати було нелегко. За партами сіли юнаки та дівчата за віком ровесники молоденьких учителів. За роки війни навчання не велося та й до того ж населення села поповнилося через переселених з Польщі сімей. Катерина Миколаївна згадує, як їй довелося навчати грамоті 43-х річних першокласників, які на голову були вищі за неї. Але молодь була вихованою, прагнули знань, тому працювалося легко.

Вчителі мали додаткові навантаження: брали участь на виборчих дільницях агітаторами, збирали молоко, розносили населенню облігації державної позики (так уряд примусово збирав кошти на післявоєнну відбудову). Ходити до церкви, святкувати релігійні свята, колядувати, хрестити дітей, брати шлюб, тримати образи в хатах педагогам не дозволяли.
В 1949 році із села Звенигород до Старого Села перевели середню школу з усім педагогічним колективом, серед них Бельдій К.М., Галицький Б.Г., Худик П., п.Галюка (пізніше директор Бібрецької СШ).

Перший випуск учнів із стін Старосільської СШ відбувся в 1949 році. Школу закінчило 17 учнів.
Школу очолював п. Білошистий, недавній військовий, учасник Великої Вітчизняної війни, який до роботи у Старому Селі був завідувачем районного відділу народної освіти Бібрецького району. Він користувався авторитетом і пошаною, але за станом здоров’я (у нього була астма) був переведений директором школи у Старому Селі. Коли в 1952 р. в Старосільську школу за скеруванням райвно прибув молодий енергійний вчитель історії Мінчук Філімон Васильович, обов’язки директора практично були передані йому. В 1954 році Мінчук Ф. В. стає завучем школи, а 20.08.1956 року юридично затверджений директором школи, пропрацювавши у ній до 1987 року. Філімону Васильовичу присвоєно звання “Відмінник народної освіти”.
В середині 60-х років у школі відкривається постійно діючий філіал Пустомитівської музичної школи. Діти села отримали змогу паралельно із середньою освітою навчатися в музичних класах за спеціальністю: фортепіано, баян, акордеон, скрипка, духові інструменти.

Патріотичне виховання тих часів мало зосереджений напрям на зміцнення інтернаціональних зв’язків. У школі діяв, створений ще в 1963 році інтернаціональний клуб ім. Муси Джаліля, яким керувала заслужений учитель УРСР Мінчук Валентина Євгенівна.

У 70-х роках самотужки було побудовано третій корпус, в якому розмістили п’ять просторих кабінетів, їдальню й піонерську кімнату. Цеглу брали із старих зруйнованих будівель, пісок – із місцевого кар’єру. Будували самі, тому що дітей більшало, в школі вводили групи продовженого дня для школярів перших, других і навіть п’ятих, шостих класів.
За довгі роки своєї благородної праці школа підготувала сотні кваліфікованих спеціалістів, серед яких лікарі, вчителі, інженери, науковці, державні діячі.
Лоба Н.М – доктор медичних наук, відомий хірург, Мельник В.П., академік політологічних наук, ректор ЛНУ ім. І. Я. Франка, Трубич С.Ю., доктор економічних наук, Майовець Є.Й., доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри маркетингу економічного факультету ЛНУ.

Науковий ступінь “Кандидат наук” присвоєно випускникам школи: Рибак О.Б., Рибак Н.Б., Незнаємській Н.Є., Реверчук (Майовець) Н.Й., Литвину В.М., Трубичу М.М., Макуху Є.М , Марковському В.Я.
Серед випускників школи і відомий художник М.Барабаш та поети Салевич Павло і Салевич Євген.

Тішить також, що багато вихованців нашої школи сьогодні віддають свою силу і наснагу односельчанам. Це золота медалістка Лідія Володимирівна Волянська (Гула) лікар-терапевт, учитель математики Кузик (Суховолець) О.С., учитель трудового навчання Кулик В.М., це теперішній директор школи Майовець (Зозуля) Любов Василівна, завуч школи Милян (Наконечна) Марія Львівна, завуч школи Ханас (Стадник) Богдана Максимівна, вчителі української мови та літератури Ханас (Костюк) Л.М., Колодій О.І., Сальнікова (Микуш)Я. І., вчитель англійської мови Михалина (Дудич) І.І., математики Васильків (Дудич) Л. І., географії Мончин (Сухарина) О. М., вчитель фізичної культури Марковський Я.О., бібліотекар Фіцик (Цовта) У. М., вчитель предмета Захист Вітчизни Яковлев М. В. вчителі молодших класів Зеліско (Лабіш) Н.Р., Закалужна (Труш) Л.Я., Андрійчук (Гупало) О. М. вчитель біології Керницька (Марковська) М.О., вчитель фізкультури Івашків М.І. (потім голова СР).

У 1987 році новим директором школи призначено Михайла Михайловича Кравця, історика за спеціальністю, перед тим був директором Будьківської восьмирічної школи.
Перші враження від загальноосвітньої середньої школи були незабутніми. Та й що хотіти? Шкільній будівлі майже сто років, а дітей – 400 чоловік. Одного основного будинку давно бракувало, тому під школу використовувалося ще чотири додаткових приміщення.

Багато питань породило багато проблем. Опалення пічне, “по-чорному”, тобто чадний газ може завжди попасти в клас, де сидять учні, постійний грибок на стінах, підлога до кінця навчального року встигала прогнити і кожного літа її треба було перекладати, маленька вчительська кімната в 20 кв. м. явно не могла вмістити більше 30-ти вчителів: сиділи впритул один до одного по чотири людини за столом, а на загальних педагогічних радах учителі з інших “пристосованих” приміщень змушені були стояти в дверях і приймальній. Секретаря школи відокремлювала в приймальній дерев’яна перегородка. Другою окрасою приймальні була велика алюмінієва мийниця з чавунним рукомийником для миття рук.
Рішення було одне: переконати державні органи, що школа в селі, нова, добротна, простора, санітарно-гігієнічна – вкрай необхідна. Потрібно було довести, що 400 учнів вчитися в таких умовах не можуть, а навчально-виховний процес не може відбуватися, якщо школа розташована в п’яти приміщеннях, при чому три із них на достатній відстані один від одного.
Почалася наполеглива робота. Було створено ініціативний комітет, цілеспрямований загін однодумців, патріотів села. Ініціативну групу очолювали: Кінаш М.Ю. – голова сільської ради, Домашівець М. – директор учгоспу, Кравець М.М. – директор школи, Кузик Є.В. – лідер Народного Руху, Майовець Є.Й. – депутат обласної Ради, Дудич В.А. – депутат районної Ради.
Все пішло в рух. Документації, проекти, будівельні фірми, обласна адміністрація, районна влада, депутати Верховної Ради. Постійні зустрічі з чиновниками, переконуваннями, прохання. Дозволи чергувалися із заборонами… і нарешті – перемога! Будівництво розпочалося у 1989 році. Почалися щоденні клопіткі будні: контроль і облік щоденних виконаних робіт, щоб не було простоїв, щоб будівництво рухалося лише вперед.

Час був настільки нестабільний, що кожного дня можна було очікувати припинення фінансування, а це означало припинення робіт. Так було в Містках, в Мурованому, в Оброшино. Директор школи Кравець М.М. завжди був на місці і не дозволяв, щоб справа зупинилася. Працювали всі: будівельники, техперсонал, жителі села, а якщо треба, то і вчителі.
Приходилося навіть організовувати нічну варту – охорону, щоб запобігти розкраданню будівельних матеріалів. Адже за роки радянської влади, особливо у “застійний” період Л.Брежнєва населення звикло тягнути додому все, що не було під замком. Коли потрібно було зводити шатровий дах (який не був запроектований) відгукнулися вчителі-чоловіки , незважаючи на страшну негоду, всі були на даху.

Щоб не затримувати здачу школи, бульдозеристи “випадково” зачепили два старих приміщення . Таким чином владу поставили перед фактом: дітям немає де вчитися, а надворі – осінь, листопад . Робота закипіла з новою силою . І нарешті на 27 листопада 1992 року було призначено здачу будівництва і відкриття нової школи. Це були незабутні, довгоочікувані дні. Майже чотири роки тривало будівництво , а по великому рахунку село потребувало школи вже пів століття – ще з 1935 року, коли було офіційно визнано, що це “нагальна” справа.
Тепер, в умовах уже незалежної України, школу треба було наповнити новим змістом відповідно до умов часу. З перших днів заклад постає як Центр відродження села. Дух школи, обереги – все відповідно до українських традицій. Новий директор – Кравець Ольга Василівна, вважаючи, що покликання школи полягає у вихованні громадян незалежної України, відновлює проведення у школі традиційних українських національних свят, інтер’єр стає відродженням духовної України, кожен куточок спрямований на національне виховання. Енергійна, молода, завзята директор школи не бажає гаяти часу.

1994-1998 роки були найтяжчими часами, коли гартувався український національний дух. Фінансування з боку держави практично припинилося, заробітну плату вчителям затримували і виплачували невчасно. Але директор школи в такій ситуації вміла запалити людей своїми ідеями, цікавими пропозиціями, організувати роботу, допомогти порадою.
Школа не тільки наповнилася змістовним стержнем. Вже у 2000 році була визнана найкращою у районі, у 2001 році – перше місце в рейтингу. На честь 10 річниці Незалежності України директор і школа були нагороджені Відзнакою Президента.

Школа першою в районі отримала у 2001-2002 навчальному році комп’ютерний клас (10 комп’ютерів).

За час керівництва Кравець О. В. було вирішено питання теплопостачання. З допомогою громади села було збудовано нове приміщення котельні. Так поступово створювалися умови для нормального, цивілізованого функціонування школи.

У 2005 році директором школи призначено Майовець Л. В., яка до того часу працювала заступником директора школи. Почалася активна співпраця з громадськістю села. Головним напрямом діяльності педагогічного колективу стала програма “Школа – центр відродження села”, в ході якої налагоджені контакти і взаєморозуміння з жителями села та органами місцевого самоврядування. Завдяки цьому громада села взяла активну участь у житті школи. За ці роки відремонтовано актовий зал, класні кімнати, облаштовано кабінет християнської етики, хореографічний клас. Завдяки клопіткій праці вчителя історії Похмурської О. М. зібрано матеріал історії села та оформлено музей історії Старого Села. Також оформлено та належно обладнано кабінети: біології, народознавства, Захисту Вітчизни, новий комп’ютерний клас із сучасною технікою. Для занять фізичною культурою та спортом юні старосільці мають спортивний зал, спортивний майданчик із штучним покриттям. У школі працюють секції з футболу, гандболу та дзюдо. Школярі мають можливість займатися у музичній школі (філіал Звенигородської музичної школи) – це клас фортепіано, бандури, сопілки. На базі школи займається учнівський танцювальний колектив «TERRA VIVA »
Велику увагу в школі приділяють роботі з обдарованими учнями. Про це свідчить перемога учнів школи Мойсейця Богдана та Білецького Тараса (керівник вчитель фізики Чобіт О.М.) на обласних турнірах з фізики та участь у Всеукраїнському турнірі
Численні перемоги з фізичної культури, вчитель Марковський Я. О., перемога у дитячо–юнацькій військово-патріотичній грі “Сокіл” (“Джура”), вчитель Яковлев М. В. Вокальний ансамбль школи зайняв ІІ місце у фестивалі мистецтв «Сурми звитяги». Неодноразово команда школи перемагала у чемпіонаті району з гри «Що? Де? Коли?»

У 2014 – 2015 навчальному році учні та педагогічний колектив школи активно долучилися до волонтерства .

За високі успіхи в організації навчально-виховного процесу нагороджені грамотами відділу освіти Пустомитівської районної державної адміністрації такі вчителі школи: Милян М.Л., Ханас б.М., Керницька М.О., Чобіт О.М., Марковський Я.О., Андрійчук О.М., Яковлев М.В., Коляса Н.П., Запаренко Л.П., Фіцик У.М.. Грамотами департаменту освіти Львівської ОДА -– Майовець Л.В., Чобіт О.М., Марковський Я.О., Яковлев М.В..

У 2015 році «за сумлінну та бездоганну працю, плідну педагогічну діяльність, досягнуті успіхи у справі навчання виховання підростаючого покоління» директору школи була вручена подяка Міністерства освіти і науки України.